Успішні в роботі — успішні в спорті

Головна сторінка » Тексти » Мотивація » Успішні в роботі — успішні в спорті

Вони успішні, цікаві, сильні духом і мотиваційні люди. Завдяки важкій праці над собою і терпінням вони стали успішними не тільки у своїй робочій галузі, вони стали успішними в спортивній сфері і змогли знайти баланс між цим. Кількість їхніх досягнень вражає і вони радісно із цим діляться.

Кожен з них, хто починав свою справу, мав сумніви: чи вдасться, чи вийде, чи вистачить сил досягти поставлених результатів. Бувало таке, що починали свою діяльність, терпіли провали та великі невдачі. Але знаходили в собі сили підняти голову і йти далі. Такі моменти і виробили в них силу терпіння і жагу до перемог. І ось, у вас є можливість познайомитися із 10-ма особистостями, які точно стануть вам прикладом для наслідування.

Успішні люди поділилися своїми особистими історіями, як їм вдалося і вдається перемагати і в роботі, і в спорті, і як це поєднати.

Тетяна Яловчак

дівчина-легенда, перша українка, яка підкорила сім найвищих світових вершин, серед яких і Еверест (8848 м), перепливла Босфор (6,5 км), мотиваційний спікер, громадський діяч, альпіністка, економіст, психолог, бізнесвумен, автор книги «Підкори свій Еверест».

Для мене завжди дисципліна була важливою, як в дитинстві так і в дорослому житті. Я ніколи не зупинялася і вірила в краще. В житті багато працювала над собою, щоб бути зараз тією, ким я є. Я знайшла себе у мотиваційних виступах. Кожен день роблю так, щоб бути тим самим прикладом, яким ви захочете мотивуватися. І в кожному дні присутня дисципліна і спорт. Це все дуже доповнює один одного. Написати книгу — це дисципліна і достатньо важко. Є моменти і творчості, але є моменти і «потрібно». Треба просто взяти і почати писати. Там перший рядок, другий і п’ятий. Це як в бігунів, на початку і не завжди є настрій. Але для цього треба хоча б пройтися, розігрітися, а потім уже все і добре. Це все і є точкою вашого особистого росту і становлення Вас — людини з великої букви.

Наіль Ісмайлов

HR-менеджер в IT-компанії, український-письменник, майстер спорту із кікбоксингу, володар чорного поясу (перший дан) з таеквондо, мотиваційний спікер, бігун-марафонець, благодійник, автор романів «Без имени и отчества», «Мелодия осени», «По небу вниз».

У такому простому слові, як спорт, прихована велика людська сила і чистий дух кожного з нас. З момента, коли я став розуміти значення своїх дій і розуміти, як час біжить вперед, мій батько поділився зімною важливою порадою — «Людина — це плід еволюції мільйонів років і вона повинна старатися бути сильнішою, ніж вчора, роблячи фізичні навантаження і обережно відноситися до свого тіла.

В сім років мене записали на секцію карате-до, а в дванадцять віддали в руки двох тренерів-братів (секція кікбоксингу і таеквондо). Я поєднував навчання і спорт, розуміючи, що завдяки спорту я зможу будувати одночасно і здорове тіло, і дисципліну. Я був відмінником в школі і знаходив час для виступів на змаганнях і участі в зборах по двом секціям. Уже в підлітковому віці моє життя не можна було уявити без спорту. Мої тренери вчили мене те тільки наносити удари і відповідати грубою силою, но і одночасно розвивати розум, читаючи книги. Після кожного тренування вони повторяли, що фізичні навантаження тіла завжди добре поєднуються з тренуванням розуму, а тренуючись і читаючи книги, людина може тримати баланс в середині свого тіла. З роками, присвячуючи вільний час вивченню літератури, я зрозумів, що хочу свої думки переносити на папір. Це привело мене до письмового ремесла і на даний момент я автор трьох романів.

Коли моє дитинство закінчилося, переді мною постав вибір: зайнятися професійним спортом чи продовжити вчитися і заробляти на життя головою. У сімнадцять я був майстром спорту по кікбоксингу, а на таеквондо в мене був чорний пояс. І хоча спорт в мене був в крові, мені все ж таки було цікаво дізнаватися іншу сторону медалі і я вибрав навчання. Після завершення навчання в економічному університеті, я довгий час працював в банку, а після змінив діяльність і почав працювати в сфері інформаційних технологій. І хоча, моя робота потребує постійного розвитку і забирає багато енергії, но якраз і займання в спортзалі для мене є важливим чинником, де я відновлююся і занурююсь в усі глибини своїх думок. Якщо робота дає мені гроші на життя і при цьому забираючи запаси енергії мозку, то фізичні навантаження дозволяють будувати каркас тіла, в якій живе моя душа.

Дуже часто ми чуємо, що в цьому киплячому і сучасному ритмі житті, людині важко знайти час на тренування. Але, повірте мені, так вважають тільки ліниві люди. В добі 24 години, і якщо раціонально використати цей час, то можна знайти хоча б годину на те, щоб стати трохи кращим, ніж вчора.

Євгенія Романовська

організаторка заходів у компаніях Global Events Group та Time To Eat, авторка бігових текстів, блогерка, бігова туристка, благодійниця, Zero waste дівчина, ультрамарафонниця.

Моя робота пов’язана з частими переїздами з міста в місто, це дозволяє мені бігати часто в нових місцях.  Також робота досить нервова, так що біг відмінний спосіб розслабитися і випустити пар.  Біг сприяє моїй працездатності і дає мені баланс. Зазвичай, я працюю до 7 год. вечора і навіть встигаю займатися улюбленим хобі до роботи або після роботи не шукаючи собі ніяких відмовок.

Валерій Шипунов

технічний директор (СТО) в українсько-норвезькій компанії Innocode, учасник чемпіонату світу з трейлу, гірського бігу та добового бігу в складі збірної України, ультрамарафонець.


На мою думку, здається, що людям треба набивати власні гулі. Можна давати багато порад, радити як все організувати кращим чином, але завжди виникає відчуття “це у інших людей не вийшло, у мене вийде”. Тому спробую перед тим як давати поради “як все робити правильно” розповім як я прийшов до таких висновків (очевидно, роблячи все кардинально навпаки). Коли виникає питання “як поєднати робоче життя та спортивне”, очевидно що йдеться про спортсменів-аматорів. У професійних спортсменів, спортивне життя і є робочим.

У спортсменів-аматорів є 2 крайнощі: як знайти час на тренування і тренування для мене це найважливіше, а все решта хай горить вогнем.

У мене був період, коли тренування були найважливішим пріорітетом. Заради цього я змінив свій режим дня, лягав спати до 22-гої , прокидався перед 5-ою ранку, відповідно в будні дні основний тренувальний план виконувався з 5-ої до 8-ої ранку. Таким чином я встигав тренуватись та займатись роботою. Але є одне але. Навіть не одне, а три — дружина та дві дочки. В такому режимі у нас практично зникли спільні вечори, про те щоб подивитись разом кіно, чи в якісь настільні ігри пограти, піти в гості вже мова не йшла. Режим є режим.

Перший урок та порада — пам’ятайте, що життя одне. Не буває спортивного життя, чи робочого життя, є виключно ваше життя. І будьте обережні, якщо ставите всі ставки на спорт, безумовно цифри та досягнення мотивують, і для гарних результатів треба сильно працювати. Але життя це не виключно спорт.

З власного досвіду поділюся практичними порадами. Все починається з дисципліни. Коли ви хочете чогось досягнути, дуже приємно думати про майбутні результати. Подумайте натомість про те, чим ви готові пожертвувати заради досягнення цих результатів. І чи справді готові. Дисципліна та організація власного часу — це нелегко. Є багато перешкод та спокус. Подивитись ще кілька серій серіалу. Полежати ще півгодини в ліжку. Повтикати, замість того, щоб слідкувати за часом.

Парадоксально, але коли ви вносите в своє життя нове хобі, і починаєте планувати час щоб встигати цим хобі якісно займатись, то з часом ви встигаєте більше. В період найбільш інтенсивних тренувань (бігові об’єми 500-600 км на місяць), мені вдавалось поєднувати роботу, навчання на магістерській програмі у Lviv Business School, сімейне життя та змагання.

Шукайте союзників на роботі, які поділяють ваше хобі. Якщо ваша сім’я поділяє ваше хобі — це теж чудово.

Тетяна Бережна —

адвокат, радник юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери», ультрамарафонка, срібний призер Чемпіонату світу Spartan Race Ultra 52 km (AG 30-34), мотиваційний спікер, бігова подорожувальниця.

Я адвокат і радник юридичної фірми, а для такої професії дуже важливо мати сміливість «показати зуби», бути творчою і стресостійкою, мислити нестандартно і неупереджено, швидко реагувати. Спорт і біг неабияк тренують у мені ці якості. Багато на перший погляд складних справ я починаю з питання до себе: «Таня, ти пробігла 52 км з перешкодами по морозі вночі, невже ти не виграєш цю справу/не придумаєш контраргумент у судових дебатах/не запропонуєш клієнту цікаве оптимальне рішення/ тощо? Із неюридичного нещодавно було: «…не спечеш пасочку на Великдень?», — і до речі, у мене вона вдалася неймовірно смачна і красива, якби не спробувала, то б не знала, що я таке можу! Тому пережиті спортивні змагання чи нелегкі тренування дають мені усвідомлення того, що професійні і життєві випробування, нестандартні ситуації – то дуже цінна точка росту, а не привід боятися, сумувати, здаватися чи розчаровуватися.

Для мене спорт, зокрема, біг – це дуже важлива і невіддільна складова професійного і особистого життя. Мені складно відповісти на питання, як я їх зараз поєдную, бо вже не докладаю до цього цілеспрямованих зусиль – це звичка, запущений механізм, гігієнічний мінімум, це моя щоденна потреба. Можу розповісти, чому я поєдную спорт і особисте та професійне життя. Біг для мене є своєрідною медитацією –  аудитом думок, емоцій, способом отримання нових ідей та пошуку нестандартних рішень. Коли я біжу, я часто вмикаю режим сита – починаю аналізувати, що важливе і цінне, а що другорядне і зайве – як глобально, так і стосовно якоїсь життєвої ситуації; домовляюся з собою про щось, часто навіть підсвідомо. Тому спорт і біг для мене нерозривно пов’язані з такими явищами як «mindfulness» і «созидание» (думаю, іншомовні відповідники цих слів більш влучні), а вони дуже необхідні в житті, як і моральна та фізична стійкість, вміння розширювати власні межі, кайфувати від процесу і результатів.

Слава Варда —

теле- та радіо ведучий, журналіст, майстер спорту України з легкої атлетики, Посланець толерантності ООН, Амбасадор бігової ліги Run Ukraine та бренд-амбасадор INTERSPORT Україна.

Моє тверде переконання вкрай просте: якщо по-справжньому захоплюєшся тим, що робиш (професійно чи аматорськи), то питання компромісів, часу, мотивації й всіх решти премудрих слів подібного штибу, точно обійдуть Вас виднокільними манівцями!

Коли Ви направду любите те, чим зайняті — Ви отримуєте від цього реальне задоволення! А тоді немає ані жертовності, ані хитких терезів у котрийсь бік — чи робота, чи хобі!

А аргументи про «ущільнений графік» й «катастрофічний брак часу»… Спробуйте навести їх, прикладом, триатлетам-аматорам, котрі керують великими національними й міжнародними компаніями з величезною відповідальністю й ризиками. Чи кардіохірургам-марафонцям. Чи… І таких людей по вінця. А вони часто-густо набагато зайняті ніж ми з Вами!

Чому ж успішні в обидвох царинах? — Бо від кожної з них кайфують!

Згадайте класичне: «Коли одній людині на Землі вдалося це зробити, ти теж це зможеш!»

Лишилося найскладніше — по-справжньому цього захотіти! А це можливо тільки тоді, коли Ви визначилися, що саме і для чого Вам реально потрібно! Кажуть гармонія — штука недосяжна. Проте — прагнення ніхто не скасовував!

Ігор Гончаренко

працівник в університеті Агдера (Крістіансанд, Норвегія), ультрамарафонець, триатлоніст.

На мою думку, якщо б я собі задавав запитання: «Як мені вдається поєднувати робоче життя і спортивне», – то хотілося б дати якусь глибоку і мотивуючу відповідь, але, насправді, відповідь достатньо проста і банальна, «ніяк».

Дещо перефразую питання, в моєму випадку це три основні складові між якими завжди шукаю балансу. Це сім´я, робота та спорт. На жаль, чи на щастя, це не весь перелік сфер між якими потрібно балансувати, але якщо говорити про всі сфери життя, то розповідь затягнеться.

Впевнений, що кожна людина має свій рецепт балансу, але в моєму випадку – це процес боротьби з внутрішнім я. Цілі, плани, графіки й нагадування прописати легко, а ось дотримуватися… Хочеться сказати, що дисципліна має вирішити всі проблеми, а все ж таки, в моєму особистому світі дисципліни недостатньо. Я шукаю натхнення в інших людей, їх життєвих історій та способів ловити насолоду від кожної хвилини життя (адже годинник не стоїть на місці, а життя стає тільки коротшим). Вчуся любити життя і бути «присутнім» в кожному моменті (це найскладніше). Але самою вагомою рушійною силою для мене є сам рух (розвиток і зміни). Коли сиджу на одному місці – відчуття, що втрачаю себе.

Балансу можна досягати по різному. Дуже багато залежить від нашої індивідуальності і сили волі. Але основне – нічого не має значення (ні плани, ні думки, ні дисципліна і сила волі), якщо ми не насолоджуємося тим, що робимо; якщо ми не вчимося шукати радість; якщо ми не цінуємо кожну мить життя.

Любіть себе! Любіть життя! І ловіть радість в кожній миті.

Роман Задорожний —

мандрівник, організатор пригодницьких марафонів, керівник тернопільського магазину мережі експертів з туристичного спорядження «Горгани», бігун-ультрамарафонець, велосипедист.

Насправді, час і завдання переважно неспіврозмірні: хочеш здобувати більше, бігти далі, стрибнути вище, а день все рівно має 24 години. Якщо спочатку це виглядає, як сюрприз, то з часом, експериментуючи, можна призвичаїтися. І, коли здається, що ось — ти встигаєш все, щоразу кидаєш виклик і берешся до чогось нового, до того, що не робили до тебе.

Власне, більшість мого життя пов’язані з туризмом. Спочатку для себе, потім для інших, аматорський, комерційний, офіційний і не дуже. Gorgany — це стрибок з головою в світ спорядження та емоцій людей. Саме тоді я зауважив та оцінив біг.

Біг в Тернополі майже 4 роки тому це поодинокі пробіжки «дивних людей в лосінах». Тоді виникло бажання вклинитись і завести свій досвід сюди. Залучення в Runday, організація Різдв’яних забігів, Тернопільський Півмарафон, «Мрія на всіх» і ще багато втілених ідей.
В кожній з цих справ я завжди опираюсь на сильних людей, які формують Команду. Людей, які беруть на себе відповідальність та розділяють навантаження та час поміж собою. Десь це вдається більш вдало, десь менш, але ж не в простий час живемо, друзі, правда ж?)

В сучасному світі ми щодня знаходимось на фізичних та інформаційних роздоріжжях, тому потрібно більше світлих та чистих голів. І саме біг, як варіант саморозвитку, в цьому допоможе найбільше. Впевнений. #біжиморазом

Олександр Скороход —

кандидат біологічних наук, екс-голова Ради вчених НАН України, спікер, ультрамарафонець, трейлранер, автор книг та спортивних матеріалів, блогер www.time2trail.in.ua, мандрівник, організатор бігових змагань, атлет бренду Nutrixxion, доти Dynafit i Suunto, засновник лекторію Sporty, науковець, популяризатор #ЗOЖ і спорту, учасник чемпіонату світу з трейлраннінгу в складі збірної команди України (2019 рік), переможець та призер українських та закордонних ультрамарафонів: 2017 р.- Chornohora Sky Marathon (60km) – 3 місце; 2018р. — Bojko Trail (80km) – 1 місце; 2019 р. — Chornohora Sky Marathon (60km) – 2 місце; 2019 р. — Cappadocia Ultra Trail (120km) – 3 місце кат.

Кожна людина прагне бути щасливою, реалізованою та жити довго. І для того щоб у повній мірі цього досягнути слід приділяти увагу не лише професійному розвитку, а й своєму здоров’ю, родині, друзям. Слід шукати баланс.

Роботу науковця, молекулярного біолога, – не можна нормувати так, як в більшості професій. З одного боку, ми значною мірою самі можемо планувати свій час, коли і які експерименти робити. З іншого — чимало факторів можуть вносити корективи у ці плани (потреба дотримуватися таймлайну експерименту, термін дії реактивів, доступ до приладів і т.д.). У нашій лабораторії, в Інституті Молекулярної Біології та Генетики НАН України, ми вивчаємо процеси, які відбуваються всередині клітин: як взаємодіють білкові молекули між собою, як це впливає на активність різних генів. Це фундаментальна наука, яка, втім, має і прикладне значення для розробки нових методів діагностики ряду захворювань чи, в перспективі, засобів терапії.

В аспірантські часи, я працював у лабораторії 10-12 годин, сім днів на тиждень. Позаяк – все одно встигав і тренуватися. Чому так? Перш за все – мені подобалося. Я переконався на власному досвіді, що тренування допомагають мені менше хворіти, почувати себе більш бадьорим, легше фокусуватися на різних задачах, а також – легше знаходити творчі рішення. Після захисту дисертації – більшу частину моєї роботи стали складати науково-організаційна та громадська діяльність: конференції, науково-популяризаційні заходи, рада молодих вчених, робота з органами влади, які також потребували чимало часу. А у 2016 році, я ще й став татом чудової донечки – Валентини. Як же мені вдається все це поєднувати із регулярними тренуваннями та досягненням високих результатів?

1. Цікаві спортивні цілі.

Такі, які змушують прокидатися вдосвіта або ж виходити на пробіжку ввечері, після роботи, незважаючи на втому чи погоду. Моя мета – пробігти UTMB (Ultra Trail du Mont Blanc) – 171 км, з набором висоти 10 000 м. Коли в 2015 році я дізнався про цей ультрамарафон, при тому, що на той час фінішував вже у 7 марафонах, подумав – що то якесь божевілля і це неможливо! Зараз, через 5 років підготовки, після подолання 7 ультрамарафонів, бачу, що зможу це зробити і, навіть, показати хороший результат.

2. Тайм-менеджмент.

Це критично необхідний навик, для правильної розстановки пріоритетів і виділення часу на науку і спорт, як протягом дня, так і в довготривалій перспективі. Як робота науковця, так і підготовка до ультра марафону – потребує і довготермінового планування (на пів року, рік вперед), і правильного планування кожного окремого робочого дня.

3. Створення сприятливого середовища.

Ще один момент, який багато хто не розуміє, коли захоплюється спортом. Кожен з нас – включений у різні соціальні взаємодії. Без підтримки Ваших тренувань з боку рідних і близьких, без позитивного ставлення до цього друзів, колег на роботі – годі й думати, що Ви тренуватиметеся довго. Тому, планувати час потрібно не тільки на тренування, а і на родину, друзів і т.д. аби вони стали співавторами Ваших спортивних досягнень та перемог.

4. Якісне відновлення.

Наше тіло, так само як і розум потребує не тільки тренувань, концентрації зусиль, а й розслаблення – часу, коли може відновити свій ресурс. Я прихильник активного відпочинку. Тренування фізичні – допомагають мені розвантажитися інтелектуально. І навпаки, коли я відпочиваю після тренувань – я ефективно можу працювати інтелектуально.

5. Відкритість до нового та експериментів

Життя – дуже динамічна річ з багатьма викликами та несподіваними поворотами. COVID-19 тому яскравий приклад. Я постійно відслідковую інформацію про найсвіжіші дослідження, оптимізую свій час, вчуся новим більш ефективним методам підготовки та пробую поєднати на перший погляд несумісні речі.

Тримати баланс між роботою, спортом, сім’єю – не завжди просто, й не завжди вдається у повній мірі. Однак це дозволяє стати сильнішими як фізично, так і психологічно, зробити своє життя більш усвідомленим і наповненим сенсів та, зрештою, отримувати від нього більше задоволення!

Дмитро Троць —

комерційний директор фармакомпанії і власник пейнтбольного клубу, випускник МВА-програми, альпініст, сноубордист, мандрівник, ОСR-атлет, ультрамарафонець.

Задаючи собі настільки просте запитання: «Як мені вдається поєднювати бізнес і спорт» не так то і легко відповісти, але попробую пояснити.

Нещодавно на тренінгу Радислав Гандапас запитав в аудиторії хто в дитинстві займався будь-яким спортом і мав розряд не нижче 1-го. З понад 50 осіб не підняли руку лише 3-4 людини.

На мою думку, успішність в роботі неможлива без занять спортом, він є невід’ємним елементом бізнес-успіху. Щоденними вправами ми тренуємо не лише тіло, а й свою волю. Воля прививає дисципліну та звичку працювати над собою. І саме завдяки цьому ми стаємо кращою версією себе.

Колись я був типовою «совою»: міг просидіти навіть до 2-3 ночі за роботою. Через це вранці вставати було дуже важко і кілька годин після пробудження я не міг зібрати своє тіло та думки докупи. Також час від часу я впадав в депресію, що мало негативний вплив на результати моєї роботи. І якось я отримав листа від бізнес-тренера, в якому він рекомендував «утікати» від депресії. І я побіг. Я вибрав для себе нове життя, нове відношення до навколишнього світу, нове оточення.

Мій тренер каже: «Сніданок треба заслужити».
Зараз біг став щоденною процедурою і я сприймаю його як безумовний рефлекс: це ніби митися, їсти чи чистити зуби — прокинувся, випив склянку води, розім`явся, побіг. Біг — це перше чим я займаюсь зранку, він ніби дає мені поштовх і прискорює ритм життя. Дні немов стають довшими, а робота продуктивнішою.

Я ніколи не бігаю з музикою у навушниках: деколи релаксую під звуки природи або прислуховуюсь до свого тіла, деколи шукаю нові маршрути і надихаюсь спогляданням, а часом механічно переставляю ногами і обдумую якусь робочу ситуацію. Ось чому біг не заважає, а сприяє моїй роботі: він допомагає тримати м’язи в тонусі, позбутись сезонної депресії, прочистити мізки, креативити та придумувати нові нестандартні рішення.

Я люблю ставити цілі і досягати їх. Зареєструвався через 3 місяці на марафон — значить я мушу набігати по 60-80 км щотижня. Зараз я планую пробігти 100 км, тому щотижневі набіги ще потрібно збільшувати.

Моя мотивація — старти, які розписані на пів року вперед, а тренування — це підготовка до них. Ці заняття забирають достатньо часу. І коли я розумію, що вранці до робочого дня мені потрібно виділити для тренування 2 години, значить я мушу раніше прокинутись і відповідно раніше лягти спати. А також ввечері бажано зробити усе термінове на ранок і написати план на завтрашній день. Таким чином пропадає час на тупе «залипання» в соцмережах, бездумний перегляд новин та неякісних фільмів. Такі ж цілі я ставлю собі і в роботі: встановлюю ключові завдання на тиждень, місяць та навіть рік. А коли я знаю куди потрібно йти, то і попасти туди стає значно легше.

Спорт — це моє ключове джерело енергії, а робота — місце, де я її використовую. Тому, щоб це джерело не пересихало — спорт повинен бути в житті завжди, буквально щодня. Не має значення в якій формі: зарядка, йога, басейн, велосипед, біг чи звичайні прогулянки. Це повинно бути нарівні зі сном та їжею. Незайнятість перетворює мене на недієздатну, ліниву і невмотивовану істоту. І навпаки — чим більше я завантажений, тим активніше і швидше виконую задачі.

Бігове ком’юніті — це люди активні, позитивні, успішні. Спортивні друзі часом стають партнерами в роботі, партнери стають друзями по спорту. Таким чином спорт і бізнес я не рекомендую, а НАПОЛЯГАЮ поєднувати! 

В цих мотиваційних розповідях є спільне — віра в себе. Так, все вірно, успішні люди вірять в себе всупереч усьому, і дуже часто навіть тоді, коли ніхто в них не вірить і роблять те, що їм подобається не роблячи собі компромісів. І саме це є обов’язковою умовою, якщо ви хочете досягнути успіху. 

Ви не можете очікувати, що хтось підтримає і повірить в вас, якщо самі не можете цього зробити. Це важка робота, і може зайняти неабиякий час, але це саме те, в чому полягає різниця між “створювати щось” та “сподіватись на щось”.

Тож вірте в себе! З цього все і починається!